Методична робота в школі — спеціально організована діяльність педагогічного колективу, що створює умови для підвищення майстерності педагога.
Методична робота спонукає вчителя до роботи над підвищенням свого фахового рівня, сприяє збагаченню педагогічного колективу педагогічними знахідками, допомагає молодим учителям переймати майстерність у більш досвідчених колег. Методична робота покликана стимулювати підвищення наукового рівня вчителів, їх підготовку до засвоєння змісту нових програм і технологій реалізації, досягнень психолого-педагогічних дисциплін і методик викладання, передового педагогічного досвіду.
Моделювання структури методичної роботи вчителів здійснюється за наступними напрямками:
• діагностика вчителів;
• індивідуалізація роботи кожного вчителя ( відповідно до творчих можливостей);
• робота в МО;
• атестація;
• самоосвіта, курсова перепідготовка;
• організація творчих груп вчителів;
• проведення педагогічних тренінгів, ділових ігор із залученням учителів-методистів;
• участь у конкурсах педагогічної творчості, міжнародних проектах впровадження перспективних педагогічних ідей.
Розвивати та зрощувати творчі паростки в діяльності кожного вчителя-пріорітетний напрямок методичної роботи в школі. Основою якісної методичної роботи є системна діагностика, яка забезпечує об’єктивну інформацію про стан і результати педагогічного процесу та сприяє прийняттю адекватних управлінських і педагогічних рішень. Діагностування вчителів проводиться щодо рівня їх теоретично-практичної підготовленості до педагогічної діяльності, спрямованості на творчість, рівня підготовленості сприйняття і впровадження інновацій, рівня знань з обласної та шкільної науково-методичної проблеми. Самоаналіз методичної роботи педагогів корегується керівниками шкільних методичних об’єднань та адміністрацією школи. Що слід дещо змінити в цій роботі. По-перше, необхідно забезпечити школи сучасним інструментарієм для проведення діагностики. Це і тести, і анкети, і різні педагогічні ситуації в електронному варіанті. Це дасть можливість об’єктивно оцінити рівень готовності кожного вчителя для роботи над певною педагогічною проблемою і позбавить певного суб’єктивізму. Необ’єктивність –головна небезпека, яка загальмовує активність, ініціативність навіть творчого вчителя. Тому для більш об’єктивної оцінки діяльності педагога, крім діагностики, моніторингу, слід використовувати механізм фіксації виконавчої дисципліни через « Панораму активності»
Панорама активності
- Оформлення кабінету.
- Участь у роботі шкільних та районних методичних об’єднань.
- Участь у роботі педрад, семінарів, конференцій.
- Робота з батьками.
- Ведення шкільної документації.
- Виховна робота.
- Самоосвіта
- Участь у конкурсах, проектах
Слід практикувати взаємооцінювання рівня педагогічної діяльності вчителів, оцінку школи, педагогічного колективу і окремих вчителів школярами та їх батьками. Така багатогранна діагностика допомагає оцінити стан педагогічного процесу в цілому і методичної роботи зокрема, глибоко і всебічно підійти до планування роботи з вчителем як на близьку, так і на віддалену перспективу.
Сьогодні держава покладає великі сподівання на тих, хто працює з дітьми. Доручивши закласти фундамент свого майбутнього – навчити, виховати, всебічно розвинути, сформувати особистість, людину - творця, господаря своєї долі, патріота і громадянина.
Таке завдання може виконати тільки висококваліфікований, творчо працюючий педагог. Учитель - це не тільки той, хто навчає, а в першу чергу, той, хто вчиться сам. Той хто своїм прикладом привчає до творчого злету, до відповідальності за доручену справу день за днем, крок за кроком. У педагогічній праці такими кроками є атестації, які проходять педагогічні працівники кожні 5 років відповідно до Типового положення про проходження атестації педагогічними працівниками України. Як зробити ці кроки впевненими, необтяжливими, активними і бажаними, як досягти якомога кращих результатів у міжатестаційний період? Як відомо, атестація – це звіт педагога про роботу протягом 3 – 5 років, тому щоб простежити розвиток майстерності вчителя, результати його участі в методичному та педагогічному житті школи, протягом всього міжатестаційного періоду кожен вчитель веде методичний щоденник, в якому фіксуються всі види педагогічної діяльності на протязі всіх років, що передують атестації. В щоденнику відмічаються всі досягнення вчителя, його участь у методичній та громадській роботі. Це дає можливість об’єктивніше оцінити роботу кожного члена педколективу. Але все ж тут залишається багато формалізму. Адже в зоні особливої уваги адміністрація тримає вчителів, що атестуються в поточному році. Решта ж в якійсь мірі « відпочиває». Ні для кого не секрет, що в рік проведення атестації на плечі педагога лягає непомірний тягар. Це і відкриті уроки, і проведення позакласних заходів, і педагогічні виставки, і творчі звіти на робочому місці. Не завжди витримується співвідношення між витраченими педагогічними зусиллями і результатами роботи вчителя. Іноді педагоги досягають високих результатів завдяки перенапруженню сил і самого вчителя і учнів, що вносить дисгармонію в навчальний процес. Непогано було б кожному вчителю мати свій особистий сайт або хоча б портфоліо. Всі родзинки свого педагогічного досвіду можна помістити на сайті ( друковані матеріали, фотографії, відеозаписи). В рік проведення атестації надати всі ці матеріали атестаційній комісії. Це значно полегшить проходження атестації вчителем і буде служити стимулом для постійної творчої роботи . Оцінювання праці вчителя організовується так, щоб сприяти його розвитку і саморозвитку. Атестація педагога як форма виявлення рівня його кваліфікації має стати демократичнішою, спонукати до професійного вдосконалення
Висновок: Простежується постійно розвиток майстерності вчителя, результати його участі в методичному та педагогічному житті школи протягом всього міжатестаційного періоду. Така поступальна схема дозволяє уникати формалізму, підвищує рівень ефективності атестації. Слідкувати за тим, щоб ріст педагогічної майстерності вчителя позитивно впливав на учнів, забезпечував єдність освіти, виховання та розвиток учнів.
Форми організації методичної роботи в школі досить динамічні. Вибір конкретної з них залежить від педагогічної культури вчителів, морально-психологічного клімату в шкільному колективі, матеріально-технічних можливостей школи, інноваційної відкритості та активності вчителів та керівників школи. Загалом проводять її в індивідуальній, груповій та колективній формах.
Самоосвіта. Зміст індивідуальної самоосвіти педагога охоплює систематичне вивчення політичної, психолого-педагогічної, наукової літератури, безпосередню участь у роботі шкільних, міжшкільних та районних методичних об'єднань, семінарів, конференцій, педагогічних читань; розробку окремих проблем, пов'язаних з удосконаленням навчально-виховної роботи; проведення експериментальних досліджень; підготовку доповідей, виступів по радіо, телебаченню, огляд і реферування педагогічних та методичних журналів, збірників та ін.
Організація самоосвіти передбачає зв'язок самоосвіти з практичною діяльністю педагога; систематичність і послідовність самоосвіти, постійне ускладнення її змісту і форм; багатоплановий (комплексний) підхід до організації вивчення обраної теми з самоосвіти; індивідуальний характер самоосвіти як найбільш гнучкої форми набуття педагогом знань; гласність і наочність результатів самоосвіти в педагогічному колективі; створення в школі умов для звернення педагогів до нових досягнень науки і передового педагогічного досвіду; завершеність самоосвітньої роботи на кожному її етапі (доповіді, участь у семінарі, підготовка виступу, написання реферату, підготовка доповіді, участь у засіданні педагогічної ради, науково-практичній конференції та ін.).
Проблема сьогоднішнього дня у проведенні роботи по самоосвіті: формалізм, відсутність постійного контролю. Не прослідковується ускладнення завдань, які ставить перед собою вчитель.
Шляхи вирішення проблеми:
Системна самоосвіта. Чітко організований контроль. Складається перспективний план роботи над проблемою на 5 років. Результати заносяться до « Скарбнички» вчителя ( спеціальний щоденник, який має таку форму):
Навчальний рік
Етап роботи над проблемою
Опрацьовані теоретичні матеріали
Основні ідеї, взяті для реалізації конкретної проблеми
Практичні завдання
Обмін досвідом
Всі матеріали по самоосвіті знаходяться на особистому сайті вчителя. Більш інтенсивною стає дистанційна освіта.
Мета курсової перепідготовки педагогічних кадрів: активізувати самоосвітню діяльність педагогів, підвищити ефективність навчальної роботи, виявити науково-методичний рівень підготовки кадрів, спрямувати увагу педагога на аналіз особистого досвіду викладання.
Позитивні сторони курсової перепідготовки: • спілкування з колегами, обмін досвідом;
• відвідування відкритих уроків колег;
• отримання знань про нові методики викладання, інформація про сучасні технології і методи навчання;
• ділові ігри, психологічні тренінги;
• лекції з правових та юридичних питань.
Курсова перепідготовка передбачає підвищення фахової самоосвіти вчителя і в післякурсовий період. Педагоги школи виступають з доповідями на шкільних та районних засіданнях методичних об’єднань, педагогічних радах. Але не секрет, що ця робота протягом року згасає і до наступної курсової перепідготовки вчитель, як правило забуває про неї. Модель школи випереджуючої освіти на засадах сталого розвитку передбачає неперервність освіти. Освіта повинна супроводжувати вчителя протягом всього життя, бо сталий розвиток передбачає постійне набуття фахівцем нових якостей. Вчитель самостійно працює над своєю проблемою, вивчає теоретичні питання, намагається впроваджувати нове в своїй педагогічній діяльності. В разі необхідності має змогу звернутися до викладача, виходячи у всесвітню мережу, помістити своє запитання на інтернет-форумі для публічного обговорення. Для перевірки знань використовуються інтернет-тести. Великого значення набуває чатове спілкування з колегами з тих чи інших питань. Післядипломна педагогічна освіта має стати більш персоніфікованою, надаючи кожному вчителю ширші можливості для оновлення, удосконалення, поглиблення своєї професійної підготовки в прийнятний для нього спосіб, у тому числі на базі дистанційного навчання із застосуванням нових інформаційних технологій. Замовником підвищення своєї професійної кваліфікації стає сам учитель, якому держава надає необхідні для цього можливості і стимули. Саме така форма проведення курсової перепідготовки сприятиме постійному підвищенню майстерності вчителя.
Предметні методичні об'єднання вчителів або предметні комісії — центр методичної роботи, вивчення і втілення досягнень теорії та передового досвіду в практику навчання конкретних навчальних дисциплін. Методичні об'єднання можуть заслуховувати й обговорювати доповіді з найактуальніших питань навчання і виховання, нову фахову літературу, організовувати взаємовідвідування уроків, проведення і обговорення відкритих уроків, виготовлення наочності, застосування технічних засобів навчання. У їх компетенції — організація консультацій для молодих учителів, заслуховування звітів учителів про виконання індивідуальних планів самоосвіти.
На кожному з чотирьох засідань методичного об'єднання проводяться відкриті уроки різних типів із складних тем програми досвідченими учителями. Одну із запланованих для обговорення доповідей варто присвятити темі відкритого уроку. На засіданнях виробляються і ухвалюються рекомендації з обговорюваного питання. Та незважаючи на це, у роботі методичних об’єднань в умовах мало- комплектної школи на сьогодні є ряд негативних тенденцій. Найголовніша з них- це формалізм у роботі МО вчителів-предметників( в школі працює 1-2 вчителя з кожного предмету).
Шляхи вирішення проблеми:
Методична робота в невеликих педагогічних колективах має перейти на вищий рівень- в окружні і районні методичні об’єднання, які мають набувати характеру первинних, тоді як у школах методична робота за предметами і напрямками буде носити характер просто неформального спілкування колег. На рівні області, району слід створити сайти МО вчителів-предметників, на яких розміщувати нормативно-правові документи, всі новинки у викладанні того чи іншого предмету, кращі творчі доробки вчителів. Враховуючи специфіку малокомплектної школи можна створювати мобільні динамічні групи підготовлених учителів, які працюють над вирішенням актуальних проблем навчально-виховного процесу (наприклад, використання комп'ютера у навчальному процесі, формування світогляду учнів у процесі вивчення навчальної дисципліни, диференційоване навчання та ін.). Тривалість роботи творчої групи залежить від складності проблеми, над якою вона працює (один-два роки). Завершальним етапом роботи групи є підготовка методичних рекомендацій щодо ефективного вирішення досліджуваної проблеми.
Процес реформування освіти в Україні є спробою застосування нових форм роботи у межах традиційної системи. Модернізація освітньої галузі передбачає нові підходи до управління навчально-виховним закладом, створення умов для ефективної професійної діяльності педпрацівників, стимулювання педагогічної творчості.
Система методичної роботи покликана задовольняти, в першу чергу, потреби розвитку навчального закладу як школи нового типу, а також інтереси педагогічного колективу у постійному підвищенні свого фахового рівня згідно з сучасними вимогами психолого-педагогічної науки та практики.
Творчі пошуки в удосконаленні вже відомих методів і засобів навчання та опанування новими, інноваційними методами поширюються на всю систему методичної роботи. Вже сьогодні практично віджили деякі традиційні форми методичної роботи, які засновані суто на вивченні теоретичних питань навчально-виховного процесу. Це не означає, що відкидається теорія. Але в кожній школі в даний час можна створити сучасну інформаційну базу і забезпечити вільний доступ вчителів до неї ( довідкова література, науково-методична література, періодичні видання, комп’ютерна база). Вчитель може познайомитися з тим чи іншим питанням, щоб надалі мати змогу взяти участь у активних формах методичної роботи, які сприяють підвищенню педагогічної майстерності вчителя, розвитку його комунікативних здібностей.
Яким же формам роботи буде надаватися перевага? • Методична естафета:
- вернісаж факультативних занять та спецкурсів;
- прем’єра творчого пошуку;
- тиждень авторських уроків.
• Тиждень нестандартних уроків;
• Педагогічна олімпіада;
• Психолого-педагогічний турнір;
• Психолого-педагогічний брейнстормінг;
• Методичний ринг;
• Виставка педагогічної творчості;
• Педагогічний консиліум;
• Методичні дослідження;
• Захист творчих проектів;
• Засідання дискусійного столу.
У їх основі лежать ділові ігри, які значно активізують пізнавальну діяльність вчителів, оскільки вимагають від них певної теоретичної підготовки, вміння застосовувати теоретичні знання на практиці.
Для правильного вироблення і прийняття рішення імітаційна ситуація вимагає від учасників гри не тільки прояву знань та умінь, а й неабияких зусиль, творчих здібностей та певних особистих професійних якостей. Тобто в діловій грі конкретні проблеми усвідомлюються, аналізуються, а потім методом ігрового моделювання визначаються та приймаються відповідні рішення (дії).
Ділові ігри - досить складні щодо підготовки та реалізації в навчальному процесі. Тому необхідно оптимально поєднати їх з усією системою занять. У певних випадках в структуру довготривалої ділової гри можуть входити окремі заняття системи методичної роботи чи особистісно-рольові та ділові ігри, що присвячені окремим структурним компонентом проблемної теми.
Проведення нестандартних форм методичної роботи сприяє підвищенню фахової майстерності, стимулює до самоосвіти, дає можливість поєднувати індивідуальні та групові форми роботи, виявляти загальну ерудицію вчителів.
Соціально-економічні зміни в Україні, процеси глобалізації, інтеграції та інформатизації суспільства, входження держави в Європейський освітній простір зумовили необхідність реформування освіти відповідно до положень Болонського процесу. Одним із його пріоритетних завдань є підготовка нового покоління вчителів, здатних до професійної діяльності в умовах впровадження в навчальний процес інформаційно-комунікаційних технологій.
Запровадження комп’ютерних технологій в системі підготовки освітян динамізує становлення інформаційного поля, сприяє формуванню фахових компетенцій. Погляд на підготовку вчителя в царині усталеного знання поступово відходить у минуле. Формула "освіта на все життя” замінюється новою – "освіта впродовж усього життя”.
Широка комп’ютеризація навчальних закладів, упровадження в навчальний процес новітніх технічних засобів навчання, з одного боку, значно розширили можливості вчителя, гранично оптимізувавши його фахову діяльність. З іншого боку (будьмо чесними!), ці нові тенденції розвитку загальноосвітньої школи створили суб’єктивну патову ситуацію: навчальні заклади комп’ютеризовані, обладнані відповідною технікою, але досить часто все це не спрацьовує.
Ось і маємо проблему: держава забезпечує навчальною технікою, яка в школах багатьма вчителями не використовується. Вони бояться незнайомої техніки, вона дуже дорога (не дай Боже, зіпсувати!), тож хай вона собі буде окремо, а ми будемо працювати, як і колись.
Значна частина вчителів, які мають солідний педагогічний стаж, регалії та нагороди, і є, по суті, основою національного вчительського корпусу, опинилася перед проблемою повної комп’ютерної безграмотності. Сьогодні десятирічна дитина більш обізнана з комп’ютером, ніж її п’ятдесятирічна вчителька. У цьому плані між старшим і молодшим поколіннями пролягла глибока прірва. Учні, для яких комп’ютерна грамотність є звичною ледь не з пелюшок, не можуть поважати вчителя, бо за рівнем обізнаності з ІКТ він існує в паралельному для дитини, з її погляду, «кам’яному» віці.
Незважаючи на існування спеціальних комп’ютерних курсів, які пройшли практично всі вчителі по формуванню азів комп’ютерної грамотності, не всі віднеслися до цієї справи з усією відповідальністю. Деякі вчителі говорять приблизно таке: «я однаково цього не зрозумію», «мені вже пізно», «я і так хороший учитель»…
Панічний жах і несприйняття новітніх технологій учителями призводить до того, що уроки проводяться «по-старому»: з використанням давно віджилих «методичок», без ілюстративного матеріалу, а якщо навіть такий і демонструється на уроці, його неестетичний вигляд відлякує. Нового ж ілюстративного чи дидактичного матеріалу, в тому числі й мультимедійного характеру, гостро бракує, от і використовують придбаний 20-30 років тому.
Виходячи з усього сказаного пропоную: 1. Під час атестації вчителів, особливо на вищу категорію, враховувати рівень володіння комп’ютером і вміння застосовувати комп’ютерні технології в навчальному процесі. Цього чомусь не врахували і в новому проекті Положення про атестацію.
2. Створити відповідні комп’ютерні курси для вчителів і зобов’язати кожного вчителя оволодіти комп’ютерною технікою хоча б на початковому рівні.
3. Забезпечити всі школи мультимедійними класами.
4. Максимально прискорити процес створення мультимедійних навчальних посібників з усіх навчальних предметів.
5.Переглянути навчальні нормативи програм у бік оптимізації навчальної діяльності з урахуванням того, що під час уроку використовуються комп’ютерні засоби навчання.
6. Організувати спеціальні фахові семінари з проблем самостійного створення вчителями ексклюзивних навчальних матеріалів мультимедійного характеру.
Інноваційні процеси, що відбуваються сьогодні в освіті, вимагають від учителя нових підходів до організації та проведення навчальних занять. Перехід до профільного навчання в старшій школі вимагає від учителя застосування нетрадиційних форм навчання, таких як лекції, семінари, заліки, практикуми, колоквіуми, моделювання різних ситуацій, адже старшокласники-це потенційні студенти. Саме в таких формах будуть проходити заняття у вищих закладах освіти. Головним у навчальному процесі є переорієнтація з пасивних форм навчання на активні. Педагог має по-новому розуміти свою професійну діяльність.
Сьогодні вчителі в основному працюють не з учнем, а з предметом, і головним завданням вважають навчити дітей свого предмета. Необхідно змінити таку позицію на позицію « педагогічної підтримки» учня. Надзвичайно важливо плекати в дитині прагнення до самостійності, до самопізнання, самоаналізу та самооцінки, « вирощувати» в ній здатність до самовдосконалення, уміння знаходити опору в самій собі. Учитель повинен стати більшою мірою координатором або наставником, ніж безпосереднім джерелом знань та інформації.
У навчанні, здійснюваному на принципах педагогічного супроводу
( підтримки), акцент робиться не на програмовий матеріал, а на організацію індивідуальної пізнавальної діяльності. Отже, за принципом педагогічного супроводу, вчитель сам і допомагає зрозуміти учневі не тільки зміст того, що він засвоїв, а й як йому це вдалося зробити ( за допомогою яких прийомів, технік, тощо). У зв’язку з цим, основним результатом діяльності навчального закладу має стати не система знань, умінь і навичок дітей сама по собі, а набір ключових компетентностей в інтелектуальній, цивільно-правовій, комунікативній, інформаційній та інших сферах.
Все це вимагає від вчителя значних фізичних, моральних зусиль та витрати багато часу. На жаль, робота вчителя та поняття « вільний час» несумісні. Величезна кількість різноманітних формальних звітів відбирає в учителя левову частину часу. При підготовці до уроку більша частина часу витрачається на: • набір плану уроку, його стандартної структури;
• пошук необхідних до уроку матеріалів; прикладів, оновлених даних, оригінальних завдань;
• пошук розробок уроку за темою.
І лише незначна частика часу залишається на творчість, створення власного конспекту уроку з урахуванням індивідуальних особливостей класу.
Цю проблему мають вирішити електронні конструктори уроку. Саме їх використання дає можливість змінити співвідношення 90/10 на 10/90, тобто 10% часу витрачається на механічну роботу з набору та пошуку інформації і 90%-на творчість, тобто на:
• створення власних індивідуальних завдань;
• реалізацію прийомів, що найбільше підходять для конкретного класу;
• приділення більшої уваги підготовці тієї частини уроку, що має для учнів найбільше значення, тобто диференціації та індивідуалізації навчання.
• Можливість мати методичну літературу та готові схеми і план проведення уроку, на основі яких учитель створює власні розробки в електронному варіанті-це колосальна економія часу при підготовці до уроків. Внесення необхідних змін, доповнень в конспект уроку займає лічені хвилини.
Таким чином, найважливішою умовою, яку не чим не можна компенсувати - є забезпечення вільного часу вчителя. Ось чому сьогодні особливо актуальною є ідея інтенсифікації, наукової організації педагогічної праці, спрямовані на скорочення витрат робочого часу, приведення їх до нормативних. Необхідна послідовна вперта боротьба за вільний час учителя. Кожен працівник системи освіти повинен розуміти, що виснажений, роздратований вчитель навряд чи здатний до творчості. Є відомий вислів В. Сухомлинського
« Вільний час учителя-це… корінь, який живить корені педагогічної творчості».
Педагогічна культура вчителя-плід індивідуальної, самовихованої творчості. Орієнтація на культуру педагогічної праці - це перш за все орієнтація на формування цілісного світогляду педагога. Для вчителя педагогічна культура-найвищий прояв освіченості, професійної компетентності; саме на рівні педагогічної культури може проявитися творча індивідуальність. ( Додаток № 2)
Таким чином, правильно спланована методична робота-запорука професійного зростання вчителів навчального закладу. На сучасному етапі, проводячи методичну роботу, слід звертатися до технології розвитку інтелектуальної культури педагога. Постійно підвищуючи рівень наших вчителів, слід пам’ятати слова Сухомлинського " Якою б талановитою не була людина, а якщо вона не вчиться на досвіді інших, то ніколи не буде хорошим педагогом». Вчителі беруть участь у шкільних, районних, обласних конкурсах, виставках педагогічної творчості, педагогічних ярмарках. Можливо, уже сьогодні слід практикувати поїздки за кордон з метою вивчення зарубіжного досвіду навчання та виховання підростаючого покоління.
А ще наш учитель має особисте життя. Його стосунки в побуті, його психологічні якості, риси характеру теж мають увійти в професіограму вчителя, над еталоном якої ми працювали. ( Додаток № 3 )
Маючи таку професіограму, кожен освітянин бачить, до чого йому потрібно прагнути, а керівники навчальних закладів бачуть, над чим потрібно працювати їм, на що спрямувати методичну роботу.
І якщо буде колектив однодумців, то будь-яка технологія чи підхід засяють своїми алмазними гранями.
ВИСНОВКИ
Труднощі соціально-економічного розвитку на сучасному етапі становлення нашої держави справили свій вплив на образ вчителя. Система освіти вимагає належної державної підтримки в аспекті посилення кадрового потенціалу та поліпшення фінансування, насамперед, оплати праці педагогічних працівників, приведення її рівня у відповідність із вимогами законодавства, а також забезпечення сучасними навчальними та інформаційними засобами, зміцнення матеріально-технічної бази навчальних закладів. У результаті впливу негативних чинників спостерігається відплив висококваліфікованих педагогічних кадрів до інших сфер. Загрозливою є тенденція втрати професією вчителя престижу через невідповідність між суспільною роллю і соціальним статусом педагога.. Потребує перегляду та вдосконалення система фінансового забезпечення освіти. Через невисоку заробітну плату сучасний учитель не завжди може придбати новітню фахову та методичну літературу, що негативно позначається на якості викладання.. Склалася непроста ситуація: суспільство, з одного боку, висуває надзвичайно високі вимоги до психолого-педагогічної підготовки вчителя, рівня його загальної та професійної культури, а з іншого – не створило оптимальних умов для самовдосконалення педагогів і всебічного розвитку майбутніх фахівців. Усе це свідчить про необхідність принципово нового підходу до підняття престижу професії педагога.
Зміни в змісті й структурі загальної середньої освіти мають глибинний характер і потребують розв'язання проблеми підготовки вчителя, який усвідомлює свою соціальну відповідальність, постійно дбає про своє особистісне і професійне зростання, вміє досягти нових педагогічних цілей. Під цим кутом зору роль учителя полягає не лише в тому, щоб забезпечити трансляцію знань, а й бути людиною культури і вселюдських цінностей, провідником ідей державотворення і демократичних змін. Акценти в підготовці вчителя мають бути також перенесені з вивчення стандартних, інваріантних станів на механізми оволодіння новим, прилучення до перспективних моделей педагогічного досвіду і набуття власного в широкій і різноманітній практиці . Підготовка спеціаліста має бути гнучкішою й адекватною запитам практики. Зокрема, у зв'язку із запровадженням закону України „Про загальну середню освіту" виникає необхідність оновлення навчальних планів вищих навчальних закладів шляхом введення додаткових дисциплін, спецкурсів, які мають забезпечити готовність педагога до роботи в різних типах загальноосвітніх навчальних закладів, профільних класах, з учнями шестирічного віку, з тими, хто має особливі здібності, до роботи класного керівника тощо. У педагогічних університетах має бути збільшено обсяг годин на вивчення психолого-педагогічних дисциплін та педагогічної практики. Доцільною є підготовка вчителів для сільської школи за кількома спеціальностями. Має бути передбачена підготовка вчителів спеціально для роботи в малокомплектній школі. Потребує відновлення й удосконалення практика працевлаштування випускників педагогічних навчальних закладів. Передбачається створення у регіонах системи стимулювання та підтримку новаторських пошуків учителів: педагогічні банки ідей, творчі спілки учителів-новаторів, благодійні фонди тощо.
У результаті проведеного дослідження можна зробити висновок:
Формування творчої особистості майбутнього вчителя, підготовка його до педагогічної творчості – це проблема, вирішення якої на сьогоднішній день не завершене. Узагальнений досвід, спостереження та експериментальні дані свідчать, що процес формування педагогічної творчості у вчителів не приведе до ефективних наслідків, якщо не буде передбачена його органічна єдність із розвитком становлення їх творчої особистості, формуванням уміння сприйняти педагогічну діяльність як творчий процес.
Отже, педагогічна діяльність — це передусім діяльність творча. Без творчості неможливі ні виховний, ні навчальний процеси. Бо подібно до того, як скульптор ліпить свої скульптури, художник пише картини, а ювелір обробляє коштовне каміння, учитель творить нову особистість, яка житиме в цьому суспільстві, стане його невід'ємною часткою. (додаток 4)
