Падалиця ( Неселевська ) Марія Василівна
( нині покійна )
1935 року народження
Після закінчення Глухівського педінституту була призначена в Жовтокам'янську середню школу учителем математики і фізики. Це було в 1959 році. З перших днів школа стала для неї рідним домом. Учні полюбили свою молоду вчительку. Вона багато працювала з учнями в позакласній роботі. Учні завжди радилися з своєю вчителькою, вона знала всі їхні таємниці, могла дати корисні поради. Вимоглива, дбала, щоб знання були міцні. Згодом була призначена організатором позакласної роботи. Для старшокласників організовувала цікаві вечори, диспути і різні конкурси. Готувалися до різних районних олімпіад - предметних і художньої самодіяльності. З задоволенням учні готувалися до змагань по туризму, їздили на екскурсії, працювали в таборі праці і відпочинку. Марія Василівна домовлялася про роботу в таборі праці і відпочинку в селах Михайлівці, Широчанах. Весела, співуча, працьовита. Вона була справжнім організатором у всіх позакласних заходах. Не турбувалася про своє здоров’я, не відмовлялася ні від яких завдань, часто підміняла інших вчителів. Ніколи не скаржилася на сімейні негаразди, забувала про них, як тільки переступала поріг школи. Була прикладом у роботі не тільки серед учнів, а і серед вчителів. Виростила хорошу доньку, яка теж стала вчителькою. Такою ж не байдужою як і її мама. Жаль, що тяжка хвороба забрала рано її із життя, у 53 роки ( померла в 1988 році ). Відпрацювала в нашій школі 29 років. Ми бережемо про неї світлу пам'ять.
Моя вчителька
Ще маленька річка не висохла,
Ще калина цвіте край села,
Де учителька,
Наша учителька,
Нас із школи на поле вела.
Попід ліс, аж до самого обрію
Простяглася стежина мала.
Пам’ятаю її тільки доброю,
Хоч із виду – сувора була.
Ми за нею гуськом підбігаємо,
Ми так любимо вірно її,
Ще й картоплю у полі копаємо,
Забуваючи ігри свої.
І, неначе маленькі горошини,
Мозолі на дитячих руках,
Черевички такі запорошені,
Що хоч вірші пиши на носках.
Ми учительці нашій так вірили,
Що збагнути ніяк не могли,
Чом це лікарка з сумкою бігала,
Чом у стрічках коней запрягли…
…Пам’ятаю дорогу до цвинтаря,
Та здається мені й дотепер,
Що живе моя добра учителька,
А хтось інший, недобрий помер.
І я маю ще з нею зустрітися,
Побажати їй сонячних днів.
І так важко світами носитися
З повним серцем несплатних боргів.
Урок веде Падалиця М.В.
