При спілкуванні з учнями слід дотримуватися певних правил. Отже, що треба робити, а чого – категорично не можна.
 ТРЕБА:
- проявляти незмінну доброзичливість щодо учня, незважаючи на його репутацію і статус;
- проявляти турботу про збереження і підвищення престижу кожного учня;
- давати критичну оцінку конкретних дій, а не особистості в цілому;
- здійснювати контроль за емоційною тональністю розмови з учнями;
- бути готовим вибачитися за помилку;
- виявляти до дитини терпимість;
- виявляти пошану до особистості дитини, підтримувати в ній почуття власної гідності;
- визнавати право дитини бути несхожою на інших;
- проявляти емпатію, прагнути зрозуміти дитину, дивитися на проблему з її позицій, її очима;
- враховувати індивідуально-психологічні й особистісні особливості дитини;
- акцентувати увагу на позитивних якостях дитини;
- дисциплінувати клас за допомогою непрямих дій – перемикання уваги, жарту;
- бути оптимістом.
 НЕ МОЖНА:
- проявляти дріб’язкову нетерпимість, прискіпливість («Як ти сидиш! Поклади руки на парту!»);
- здійснювати дисциплінування шляхом натиску, прямого осуду («Досить показувати, який ти розумний!», «Тобі краще б помовчати і пригадати твою двійку!»);
- вживати загрози, докори, висміювання;
- принижувати гідність;
- використовувати лестощі, показну доброту, обман, залякування із маніпулятивною метою. Діти добре відчувають нещирість.
- не дозволяти домінування експресії песимізму («Нічогісінько ви не вмієте. І що мені з вами робити, не розумію»);
- «заякоряти» проблему дитини, тобто весь час про неї нагадувати.
Джерело: http://www.sh68.dp.ua | 
