Закінчила Харьківський держуніверситет імені О.М.Горького. За фахом філолог, викладач іноземної мови. Працювала в Жовтокам'янській семирічній, потім середній школі з 1951 по 1986 рік. Педагогічний стаж становить 44 роки.
Відмінник народної освіти. Ветеран праці. Маю 3 медалі: "За доблестный труд", "50 лет Победы в Великой Отечественной войне", "Ветеран труда". Маю почесні грамоти: ЦК ВЛКСМ ( 1948 ), 12 почесних грамот району, 6 грамот школи, 1 лист - подяка. Всього 19 грамот і подяк. Свої сили, здоров'я, знання віддала дітям, справі виховання молодого покоління.
Урок веде Кузьміна В.О. Газетна стаття Криниця її життя
Жителька с. Жовтого Варвара Оникіївна Кузьміна відзначала свій ювілей. Вісімдесят літ виповнилося вчительці.
У ці дні про неї довелося почути багато теплих і вдячних слів віл колишніх учнів, колег і односельчан. Люблять і поважають вчительку. Голова райкому профспілки працівників науки і освіти Л.В. Садкова, з якою їхали на день народження у Жовтокам'янську СШ, сказала, що вона - справжній учитель не тільки учнів, а й учителів. Багатьом молодим педагогам, у т.ч. і Людмилі Василівні, допомагала вона стати досконалими вчителями.
...Урочисто відзначали в школі ювілей свого педагога. Всі, Т.І.Вовк, директор школи, В.В. Шардуба, голова ради районної ветеранської організації, Л. В. Садкова, К.Р. Кулюкіна, голова первинної ветеранської організації, колеги, учні, говорили про неї як про чудового педагога, мудру, і творчої вдачі людину, з активною життєвою позицією. Для неї творити добро - покликання. Дарували квіти, лунали українські народні пісні, які ювілярка так любить.
Та коли Варвара Оникіївна почала дякувати за такі урочистості і повела розмову про своїх колишніх вихованців, то відразу стало зрозумілим, за що її люблять.
Бо вона любить свою справу, своїх учнів і всіх дітей. Завжди була і є дитині другом, уміє і з нею говорити і слухати. У неї складалися настільки дружні стосунки, що ні в дітей від учительки, ні в учительки від дітей не було секретів.
- Ще з дитячих, юнацьких років мріяла бути вчителькою. Тож завжди на нашому подвір'ї було багато дітей. Разом з малечею грала в різні ігри. Частенько тато мені говорив " Ти з ними граєшся, ніби маленька ". А я відповідала, що люблю їх. - згадує вона.
Розповідає так цікаво, ніби розгорнула довгий вишитий рушник і пішла по ньому в дитинство і юність, яка припала на важкі воєнні роки. Було ж, було на віку - і голоду, і холоду, і горя, і поневірянь. На чужині, в Німеччині, ледве з голоду не вмерла. Ноги пухлі вже були. Але свої, українці, Марійка і Павло, які працювали на заводі, врятували її.
Повернулася на Україну, стала вчителювати, і знову 47-й голодний рік. Працювала з учнями взимку в степу і кожну крихітку хліба віддавала діткам. Як могла рятувала їх.
Для неї працелюбність і доброта є такими ж звичними, як сонячний промінь теплої літньої днини.
Гріє. Ласкає. Так і має бути.
Роки летять швидко. Одні вихованці ідуть зі школи, а інші приходять. Тільки " під вікном у школі явір той шумить", дитячі голоси весь чає дзвенять у школі та вірші, як і раніше, пише вчителька.
- А тепер я передам свою естафету вчителя німецької мови новій вчительці - Ользі Михайлівні Смаглюк, - промовила Варвара Оникіївна і до столу підійшла... п'ятикласниця.
У формі гри проходив урок німецької мови. Діти відповідали на запитання своєї "вчительки", розмовляли на іноземній мові по телефону. Цікавий був урок. Задоволеними залишилися учні. Варвара Оникіївна і всі гості.
.... Їхали додому, а недалечко від дороги проти сонця виблискував лід на річці Жовтій. Згадалися слова вірша, який став піснею:
До тебе, люба річечко,
Ще вернеться весна,
А молодість не вернеться.
Не вернеться вона...
Не вернеться ніколи молодість. Але Варвара Оникіївна має оптимістичний характер.
- Школа, мої діти - син Віктор і донька Ірина, онуки Кирилко, Олег і Оленка та правнучок Тимур. колишні учні, колеги і всі односельці зігрівають осінь мого життя своїм душевним теплом. Для мене - це криниця духовного життя. - говорила вона, коли сиділи за святковим столом у неї вдома.
Дай, Боже, Вам ще багато - багато років топтати стежку і нести людям добро, як робили Ви впродовж всього свого життя. Добро не забувається.
Г.Дубрівна.
с. Жовте.
